Взрослые сказки

Сказки для взрослых

Русские народные бытовые сказки Сибири — неотъемлемая часть сокровищницы отечественного фольклора. В отличие от волшебных, рассчитанных преимущественно на детей, бытовые сказки предназначаются исключительно взрослым.
В этих вымышленных историях за странными обстоятельствами и фантастическими сюжетами предстает подлинная народная жизнь, звучат мудрые поучения, высказанные ненавязчиво, исподволь, с добрым, хотя и грубоватым юмором.
Особое место в жанре бытовых сказок занимают повествования о женах — то злых и строптивых, то глупых и ленивых, а в придачу еще и неверных. Отрицая путем осмеяния человеческие пороки, эти сказки утверждают народные идеалы добра и справедливости.
Слушатель порой и сам не замечает, как развлекший и позабавивший его рассказчик заронил ему в душу благие семена…
В этом сборнике представлены сказки:
* «О сварливой жене»
* «Упрямая девка и упрямый бык»
* «Бубликова туча»
* «Вылеченная жена»
* «Петух и хозяин»
* «Как мужик проучил ленивую жену»
* «Две кумы»
* «Смерть из-за юбки»
А также:
* Частушки
* Прибаутки
* Песни и наигрыши

На цьому тижні на «Друзі Читача» усі охочі могли познайомится з цікавою людиною – колишнім головним редактором, натхненником, батьком першого українського еротичного журналу «Лель» – Сергієм Чирковим. Про цей знаменитий часопис ми згадали, коли розпочали свою рубрику «Ніч з «Другом Читача».
І тоді народилася ідея співпраці. Тож у нас гарна новина для читачів – від сьогодні у нашій улюбленій рубриці будуть публікуватися цікаві матеріали з бібліотеки журналу «Лель».
Продовжуючи тему унікальних фольклорних знахідок «Леля», ми ділимося з вами не менш цікавим матеріалом «Еротика в українській народній казці»: «В Україні перша збірка, що вмістила в себе казки еротичної тематики, з’явилася в 1899 році. Вона мала назву «Галицько-руські анекдоти» й була видана, завдяки старанням видатного українського етнографа Володимира Гнатюка… А 1916 року… В. Гнатюк видає свою відому двотомну працю «Українські народні байки» – першу антологію українського «звіриного епосу», що обіймала аж чотириста фольклорних творів. «Дурний вовк», «Звірі під пануванням лева», «Лисиця на зимівлі у вовка і ведмедя» – твори ці добре відомі й популярні серед читачів. Та було в тій збірці 1916 року кілька казок, що відтоді не друкувалися жодного разу. Йдеться про казки «Звалашений вовк», «Знеславлена лисиця, або Більше хвальби, ніж заслуги», «Як ночувала миша з жабою» у записах П. Тарасевського та В. Гнатюка».

Дві рідкісні народні казочки для дорослих, які важко знайти навіть в Інтернеті, сьогодні – лише для вас.

Насолоджуємося разом! Добраніч!

Звалашений вовк

Давно це було. Так давно, що ніхто уже цього й не пам’ятає, а ті, хто знав, уже повмирали. Тож тепер хто його і розбере, чи правда то, чи ні – бо нікого ж при тому не було. Але я так скажу, що все те повинно бути правдою, бо так говорили старі люди. А їм, як не кажи, краще знати. От і дідусь мій, земля йому пухом, коли мені все це оповідав, так говорив: «Я при тім не був, але то чистісінька правда, бо мені це старі люди роз­повідали. А навіщо ж старим людям брехати?»

Отже, слухайте, як воно було на­справді.

Якось один селянин саме у Петрівку* поїхав у поле орати толоку. А на той час стояла така спека, було так жарко-прежарко, що він, бідний, поки пройшов кілька борозен, то так вто­мився, що не дай Боже. Іде за сохою, ледь ступає, піт із нього так і ллє.

Аж дивиться, іде до нього вовк. Теж, сердега, від спеки мучиться. Мило йо­му на боках повиступало і слина капає, бо до того ж ще й голодний дуже.

– Чоловіче, – каже, – я твою коби­лу з’їм!

– Ой ні, вовче, підожди вже, поки я доорю, – почав проситися селянин, – то тоді вже й з’їси.

Вовк згодився і став дожидати, поки чоловік закінчить роботу. А щоб дурно на сонці не сидіти або, чого доброго, щоб селянин не обдурив його, то й став вовк тинятися за ним по ріллі.

Чоловік і каже:

– Що ж ти, вовче, хіба вже ніде не знайшов собі поживи, окрім моєї коби­ли? Пішов би куди-небудь в інше місце.

– Так уже Бог дав, чоловіче. Я довго не хотів тебе зобижати, але далі терпіти вже не можу – з голоду здихаю. А тут ще така спека, що далеко й не підеш. Ти ж бачиш, як я спотів, мокрий увесь. А тут ще одна біда – яйця мішають. Теліпаються між ногами, мокрі, аж ка­пає з них. Така досада, взяв би їх та так і відгриз. Та не дістану ж…

– О, вовче, – каже селянин, – ти нічого не робиш, і то вони тобі заважа­ють, а як вони мені набридли. Давно б уже їх відрізав, так боюся, бо можна ж вмерти.

А вовк каже:

– Та ти не бійся, чоловіче, у мене такі ліки є, що враз заросте і затягнеть­ся. Давай ми їх зараз і повідрізуєм – я тобі, а ти мені.

– А чого ж, давай і повідрізуєм. Тільки ж кому вперед різать?

– Та як хочеш, – каже вовк.

– Про мене теж все одно, тільки ж у мене зараз роботи багато. Як, бува, за­хворію, так нікому ж буде робить. А ти, вовче, гулячий, то давай ми тобі і відріжем.

– Та я не проти, – каже вовк, – але ж коли тобі різати будем?

– Думаю, що за тиждень я з усім впораюся, – відповідає чоловік, – тож через тиждень можна й різати.

Вовк і на це згодився. А селянин узяв ніж, нагострив його добре та й вмить відхопив вовкові те, що так йому зава­жало. Вовк аж присів від болю, а далі як чкурнув через ріллю прямо в ліс та за­бився під кущем у яму і просидів там, скрегочучи зубами, аж до наступного вечора.

А чоловік повернувся додому, поду­мав добре та й за голову вхопився. Це ж дав йому вовк тиждень строку, а як пройде тиждень, тоді вже і йому треба різати.

Минув день, минув другий і третій, уже й час наближається. Чоловік хо­дить сумний-сумний, не їсть, не п’є – неначе чортові душу занапастив.

Стане жінка до нього говорити, а він неначе не чує – все про щось своє ду­має. І слова від нього не допитаєшся. Вона і здогадалась, що тут щось не так. Причепилася до нього не на жарт та й не відстає:

– Що з тобою, чоловіче? Чи не занедужав? Чи горе в тебе яке, що ти ходиш, як несамовитий? Чого ж ти мовчиш, може б, я до ворожки сходила чи попа покликала, щоб молебень відправив?

– Та нічого, жінко, – відповідає, – це я так… Щось мені нездоровиться…

– Та що ж у тебе болить? Давай я ба­бу Горпину покличу, нехай пошепче. Або сам до неї піди.

– Нічого я не хочу!

Довго він не признавався жінці, а далі говорить:

– Сказати по правді, боюсь я, жінко, у поле їхати!

– Чого?

– Та відрізав я вовкові яйця, а завт­ра черга мені різать.

– Тю, дурний! І хто тебе нарозумив на таку справу? Навіщо ж ти мені такий

здався?! Що ж ти думав своєю голо­вою?! Та я б тебе такого і дня вдома не тримала – прогнала б геть! Ну добре, сиди ж ти дома, а я завтра в поле сама поїду.

– А як вовк прийде та кобилу з’їсть? – питає чоловік.

– Там видно буде, не дурніша від тебе.

– А як вовк догадається, що ти баба, що тоді будеш робить?

– Та вже як-небудь обдурю його.

– Ти ж не забудь взяти мої штани і шапку.

– Та не вчи мене, чоловіче, не вчи! Я вже сама знаю, що робити!

На другий день рано на зорі встала жінка, наділа штани, шапку і чоботи

чоловікові та й поїхала в поле з сохою. Пройшла вона борозен з десяток, ди­виться – іде вовк. Прийшов і каже:

– Ох, чоловіче, набрався ж я горя. Мало, було, з голоду не здох. Піти по ліки не здужаю і послать нікого. Через те прийшлось лежать, поки само зажи­ло. А тут іще мухи прокляті так набрид­ли – лізуть і лізуть. Ну, чоловіче, тепер черга за тобою, давай будемо тобі різа­ти.

– О, вовче, – відповідає, – та в ме­не їх уже давно нема.

– Хто ж тобі відрізав?

– Та ловив я порося на заріз, а воно, кляте, побігло під ворота, а я нагнувся за ним, так свиня, бісове стерво, як хватнула… Ти, вовче, не повіриш – не те що яйця, а весь потрох вихватила, разом з матнею!

– Ану ж покажи, чоловіче!

Жінка спустила штани, сіла, розка­рячила ноги…

Бачить вовк, а в неї така рана, що й шапкою не закриєш! Він аж здригнувся ввесь:

– Ой-йо-йой, чоловіче! Та як же ти терпиш?! Я нічого не робив, і то мало не здох. Бросай, бросай свою роботу, тобі тепер не можна нічого робить! А то ра­ну свою ще більше роздереш, тоді вже тобі ніщо не допоможе. Ти краще ляж отут і не ворушись, а я піду тобі ліків дістану. Якщо будеш смирно лежать, воно скоро заживе. Я разів зо три пома­жу – так затягнеться, що й не видно бу­де, де та рана була. Стане краще, ніж на цілому.

Побіг вовк по ліки, а зайця приста­вив мух відганяти, щоб, бува, червів у рану не насадили. Сів заєць біля жінки та так пильнує, чи не летить яка муха. Тільки що та налагодиться сісти на ра­ну, а заєць вухами – лясь! лясь! – поміж ногами. Та й знов пильнує.

Лежить жінка і думає, як то можна обдурить і зайця, і вовка. А то бісів вовк іще, чого доброго, і справді знай­де таких ліків, що все заросте і затяг­неться. Що ж їй тоді робити, а що ро­бити чоловікові?! Та він її з дому про­жене!

Лежала, лежала жінка, а тоді поти­хеньку: пу-у-у! Заєць вуха підняв і пиль­но прислухався. Вона другий раз, уже дужче: пу-у-у-у! Заєць аж підскочив, та все ж таки не втік. Жде, що далі буде. А жінка дулась-дулась – та втретє! Та з усієї сили!

Наляканий заєць стрімголов кинув­ся навтікача, через поле та в ліс, аж ку­рява за ним піднялася! Біг, біг лісом, біг, біг – та й зустрів вовка.

– Чоловік, – говорить, – від рани лопнув!.. Так і розірвало його!..

– Ну що ж, – каже вовк, – туди йому й дорога. Менше нам клопоту буде, а йому муки.

Отак вдалося жінці перехитрити вовка. Кобила залишилася жива, чо­ловік з яйцями та й вона при своїм інте­ресі.

* Петрівка – двотижневий піст, що починаєтья 29 червня й закінчується 12 липня, на свято Петра і Павла. Це час масової косовиці сіна по всій Україні. (Примітка публікатора.)

Знеславлена лисиця, або Більше хвальби, ніж заслуги

Одного разу бігав заєць лісом і в густих зарослях надибав лисиччину нору. Спочатку злякався куций, хотів зразу ж чкурнути навтікача. Але бачить, що хазяйки вдома немає, а в норі одні лисенята сидять, тож осмілів та й вирішив пожартувати.

– А що, чи дома лисичка-сестричка?

– Немає, – відповідають звірята, – пішла по лісу гуляти, дітям їжі шукати. А навіщо ж вона тобі?

– Як то навіщо? – Заєць заломив набік вухо. – Навіщо молодому козакові та добра молодиця? Звісно, щоб… Та що там говорити, і так ясно навіщо! Ну, а як немає, то й немає с наступного разу зайду.

Та й побіг собі далі, дуже задоволений своїм жартом.

І назавтра, і наступного дня, і ще наступного бігав заєць у густі зарослі до лисиччиної нори жартувати. А почував він себе надто вже безпечно – знав, бачите, що лисиця в такий час на полюванні, тож ніщо йому не загрожувало.

Так пройшло кілька днів. Набридли лисиці заячі жарти, вирішила вона провчити жартівника. Та й не пішла на полювання, залишилася вдома.

Коли біжить заєць:

– А чи вдома лисичка-сестричка?!

– Та дома! А де ж їй бути?!

Такого повороту куций не чекав. Уже йому й не до жартів, а тим більше, не до кохання. Як дременув він з усіх ніг прямо через зарослі, а лисиця за ним. Та не відстає, клята, дихає в потилицю і так страшно зубами клацає – вже ось-ось спіймає. З останніх сил стрибнув заєць через кущ, а лисиця напрямець побігла та й застряла серед гілля. Та так, що ні туди, ні сюди.

А заєць і радий такій пригоді. Де й сміливість узялася. Не довго думавши, забіг він ззаду та й зробив своє діло. А потім побіг до копанки, обмочився, викачався в пилюці та й став край дороги. Весь чорний-чорний, що й не вгадаєш, чи то бобер стоїть, чи чернець з монастиря.

А лисиця тим часом з горем пополам вибралась на волю і побігла доганяти зайця. Зустріла його край дороги, та тільки не впізнала.

– А що, раб Божий, – питає, – чи не бачив ти тут зайця?

– Це ж якого? Чи не того молодця, що так добре тебе приголубив?

Стала лисиця та й плюнула спересердя:

Отакий, бісів син! Це ж треба – встиг уже поговір по монастирях пустити! І не стільки ж там того діла, а такої неслави наробив!

Та й побігла собі додому.

* * *

Еротика в українській народній казці

Року 1863 визначний російський етнограф і фольклорист О.М. Афанасьєв видав свою відому монументальну працю «Народные русские сказки», до якої, крім російських, увійшли також казки українського й білоруського народів. Але з кожного випуску цього видання (було їх аж вісім) царська цензура вилучала від кількох до кількох десятків казок, і головною підставою до цього було їх еротично-сексуальне спрямування. Таким чином, у фольклориста залишилося понад півтори сотні творів, заборонених до друку. І. Афанасьєв об’єднує їх у рукописну збірку «Рукописные заветные сказки», що її позацензурне видання побачило світ у Женеві тільки 1872 року, вже по смерті упорядника. До цього видання увійшли і дві українські казки: «Одруження дурня» та «Піп і циган», – їх можна вважати першими надрукованими казками нашого народу.

В Україні перша збірка, що вмістила в себе казки еротичної тематики, з’явилася в 1899 році. Вона мала назву «Галицько-руські анекдоти» й була видана, завдяки старанням видатного українського етнографа Володимира Гнатюка, у Львові Науковим товариством імені Шевченка. А 1916 року, в тому ж таки Львові, В. Гнатюк видає свою відому двотомну працю «Українські народні байки» – першу антологію українського «звіриного епосу», що обіймала аж чотириста фольклорних творів. Більшість казок цієї збірки було записано на Західній Україні, але представлено в ній також центральний і східний її регіони. Зокрема, це 98 казок у записах Павла Тарасевського, зроблених на Слобожанщині, в тім числі містах Куп’янську на Харківщині та Шебекині Білгородського повіту Курської губернії (нині – Білгородська область), які відзначаються досконалістю форми, композиційною довершеністю, а літературним рівнем не поступаються кращим зразкам української народної казки. «Дурний вовк», «Звірі під пануванням лева», «Лисиця на зимівлі у вовка і ведмедя» – твори ці добре відомі й популярні серед читачів, вони витримали вже десятки перевидань. Та було в тій збірці 1916 року кілька казок, що відтоді не друкувалися жодного разу. Йдеться про казки «Звалашений вовк», «Знеславлена лисиця, або Більше хвальби, ніж заслуги», «Як ночувала миша з жабою» у записах П. Тарасевського та В. Гнатюка. Радянська цензура щодо «моральності» й «цнотливості» набагато перевершила цензуру царську, отож перевидати ці казки з їх еротичною забарвленістю було зась. До речі сказати, тією ж таки цензурою з українського фольклору було вилучено й популярних персонажів казок – москаля, жида, литвина, мазура, – а заразом і пов’язані з ними сюжети. В умовах боротьби комуністичної партії проти релігії зникають із збірок казки з апокрифічними сюжетами, героями яких були Спаситель, Богородиця, апостоли, святі та угодники. Така ж доля спіткала персонажів української демонології – відьом, вовкулаків, мавок і русалок. Більше поталанило чортові: мабуть, з погляду комуністичної моралі він був постаттю «соціально ближчою».

Та хоч як би там було, а еротичні казки існували й існують далі в українському фольклорі поряд з безліччю інших витворів народної фантазії. Інша річ, що більшість читачів через оті ідеологічні обме­ження навіть не здогадуються про їх існування. І коли російському читачеві на початку 90-х років уже нашого століття зрештою по­вернуто «заветные» казки Афанасьєва, то, може, десь незабаром і ми станемо свідками повного перевидання «Галицько-руських анек­дотів» та «Українських народних байок».

Буде дуже шкода, якщо цього не станеться.

ОЛЕКСАНДР КУХАРЕНКО, літературознавець, м. Харків

.
Малюнки Олександра Міхнушева

З журналу «Лель» (№1, 1997)

Нетрадиционные, иррациональные сюрреалистические жуткие истории

Кошмарные ужасы повесть Успенского

Красная Рука, Зелёный Пистолет, Чёрные Шторы… Это самая многочисленная и, безусловно, самая жуткая ветвь страшного детского фольклора. Жуткая потому, что в обыденной жизни люди никогда не встречаются ни с чем подобным. Со скелетами и вампирами мы тоже не часто встречаемся. Но всё-таки понимаем, что такое скелет, откуда он взялся и чего он хочет. А вот чего хотят Чёрные Шторы, живой ли Фосфорный человек и кто его родители — этого не знает ни кто. А раз не знает никто, это и есть самое страшное. Это типично городской фольклор. И дело здесь не столько в атрибутике, сколько в новом мышлении городских детей, выросших в удалении от кладбищ и воспитанных в духе атеизма. Отгороженные бетоном от природы и идеологией от правды жизни, они вроде бы должны были позабыть о тяжком наследии прошлого, обо всех этих жуткостях и необычностях.

Но свято место не бывает пусто. И потребность в страшном нашла новые кошмары — необъяснимые, лишённые как будто бы всякой логики. Как будто, потому что логика и основания для появления нового цикла ужасов всё-таки были. Дату появления этих историй можно порой вычислить с точностью до пятилетки. Год 1934-й и другие. Практически во всех фольклорных историях по ночам исчезают члены семьи: сначала — дедушка, потом — бабушка, отец, мать, старшая сестра…

Кошмарные ужасы повесть

Ведь никто не мог объяснить маленькому мальчику, куда в реальной жизни исчезла семья, жившая в соседней квартире. Вот тогда-то и появились в нашей стране Красная Рука, Чёрные Шторы, автобусы с чёрными шторками и подземелья, где людей режут на части. Не только сталинская «мясорубка» отразилась в этих историях, но и дефицит — никаких штор, кроме чёрных, никаких перчаток, кроме красных, в магазинах нет. Без преувеличений, по этим рассказам можно изучать новейшую историю СССР. Мы долго думали, по какому принципу расположить эти рассказы: по цветовым признакам, по биологическим, по размерам, и в конце концов расположили их по степени возрастания страшности.

Примечание: С мыслью, высказанной двумя авторами в этом абзаце, один автор — Успенский — не очень согласен. Но так как она изложена сочным языком и почти убедительно, он не очень сильно настаивает на своём несогласии.

Ковёр с чёрной дыркой

Жила одинокая и бедная женщина. Однажды она сильно поссорилась с матерью, и на следующий день мать умерла.

В наследство женщине достался старый ковёр, да и тот с большой чёрной дыркой.

Однажды, когда у женщины кончились все деньги, она решила его продать.

Пошла на рынок и продала ковёр молодой семье с двумя детьми: мальчику — девять лет и девочке столько же.

Ковёр отец повесил над кроватью. Как только семья уснула и часы пробили двенадцать ночи, из дырки на старом ковре потянулись человеческие руки. Они дотянулись до отца и задушили его.

Наутро все проснулись и увидели мёртвого отца. Вскоре его похоронили.

В ту же ночь, после похорон, как только вдова и дети уснули и часы с кукушкой пробили двенадцать, из чёрной дыры снова появились длинные человеческие руки. Они потянулись к шее матери и задушили её. На следующий день, когда дети проснулись, они обнаружили задушенную мать. Приглядевшись, они увидели на шее матери десять кровяных отпечатков пальцев, но никому об этом не сказали.

Через три дня мать похоронили, и дети остались одни в доме. Они договорились в эту ночь не спать.

Как только часы пробили двенадцать, из чёрной дыры потянулись старые человеческие руки. Дети закричали и побежали за соседями. Соседи вызвали милицию. Милиция топором отрубила руки, висевшие над ковром, а сам ковёр сожгла в костре.

После всего этого оказалось, что в чёрной дырке была ведьма. А та женщина, которая продала семье ковёр, куда-то исчезла. Потом её нашли мёртвую в лесу с разрывом сердца.

Белая простыня

Кошмарные ужасы повесть

Жили мать и дочка. Когда дочка подросла, она стала помогать матери по дому: готовить, мыть посуду и пол. Однажды она мыла пол и обнаружила под кроватью, в углу, большое пятно крови.

Она сказала об этом матери. «Ты это пятно не стирай, — сказала ей мать, — а то меня больше не увидишь». Мать ушла на работу. А дочка позабыла её наказ, взяла ножик и поскребла пятно.

Вечером мать не вернулась с работы. Дочь уже собиралась бежать к ней, как вдруг по радио объявили: «Закрывайте окна и двери. По городу летает белая простыня!» Девочка быстро закрыла дверь и окна. А вскоре увидела, что перед её окнами несколько раз пролетела белая простыня. Девочка обо всём рассказала старушке-соседке. А старушка ей и говорит: «В следующий раз, когда объявят, ты окна не закрывай, а залезь под кровать. Когда простыня влетит в твою квартиру, уколи иголкой свой палец и капни крови на то место, где было пятно. И вместо простыни появится твоя мать». Девочка так и сделала: только простыня влетела в квартиру, она взяла ножик, надрезала вену и капнула крови.

И на месте простыни появилась её мать.

Зелёные глаза

Кошмарные ужасы

Один старик, умирая, решил оставить после себя память. Взял он и выколол себе глаза (а глаза у него были зелёные). Повесил старик эти глаза на стену и умер. Через год вселилась в дом семья с маленьким ребенком. Однажды муж пришёл с работы, а жена ему говорит: «У нас малыш что-то плачет, когда я свет выключаю». Муж отвечает: «А ты выключи свет и посмотри на стены». Жена сделала, как ей муж сказал, и увидела на стене зелёные глаза. Глаза сверкнули и убили жену током.

Маленькая ведьма

Кошмарные ужасы читать

В одном старинном замке возле Чёрного моря находился пионерский лагерь. Все ночи ребята спали спокойно. Но однажды одному мальчику кто-то пощекотал пятки. Мальчик посмотрел — никого нет, и уснул. На следующую ночь повторилось то же самое, на третью — то же. Мальчик обо всём рассказал вожатым.

Вечером вожатые легли с ним и предупредили, чтобы, когда начнут щекотать, крикнул. А других ребят поставили возле выключателя. Когда начали щекотать пятки, мальчик крикнул и включили свет.

Оказалось, это была маленькая (полметра) ведьма. Она выдернула у мальчика ногу. И, не открывая двери, вышла.

Вскоре замок разрушили.

Статуэтка

Кошмарные ужасы

Одна женщина купила статуэтку и поставила её около окна, накрыв большим стеклянным колпаком. У этой женщины были муж и дочь. Ночью, когда все уснули, колпак сам собой приподнялся и статуэтка вышла. Она подошла к мужу, оторвала ему голову, а потом съела. На кровати не осталось ни капли крови. А статуэтка встала на своё место под колпак. Утром женщина проснулась и, не обнаружив мужа, подумала, что его ночью вызвали на работу. На следующую ночь статуэтка таким же образом съела мать. Утром девочка испугалась и побежала за советом к очень мудрой бабушке. Бабушка сказала ей: «Это всё дела статуэтки, которую купила твоя мать. Чтобы её убить, возьми чёрную тряпку без единого пятнышка и, когда статуэтка выйдет из-под колпака, обвяжи её этой тряпкой. Тогда она будет бессильна. Потом увези (в из города, сбрось с обрыва и увидишь, что будет!» Девочка взяла чёрную тряпку, но не заметила на ней маленького белого пятна. Ночью, когда статуэтка вышла из — под колпака, она обвязала её тряпкой, но тряпка порвалась. Статуэтка испугалась и ушла на своё место. На следующую ночь девочка приготовила чёрную-пречёрную тряпку без единого пятнышка. Статуэтка была парализована. Утром её вывезли из города и сбросили с обрыва. Статуэтка разбилась и превратилась в кувшин. Девочка спустилась с обрыва и посмотрела, что там. А там были человеческие кости.

Автобус с чёрными шторками

Кошмарные ужасы

Однажды мама послала дочку в магазин, который находился очень далеко. При этом она сказала: «Ни за что не садись в автобус с чёрными шторками». Девочка пошла на остановку и стала ждать. Подъехал автобус с чёрными шторками.

Девочка не села в него. Второй раз приехал тот же автобус. Девочка снова не села в него. Но на третий раз она села в автобус с чёрными шторками. Водитель автобуса сказал: «Родители, пропустите детей вперёд!» Когда все дети вошли, двери вдруг закрылись и автобус поехал. На повороте чёрные шторки закрылись. Из спинок кресел высунулись страшные руки и всех детей задушили. Автобус остановился, и водитель выбросил трупы на свалку. Автобус с чёрными шторками снова поехал убивать детей.

Зеленый человек

Однажды ночью началась гроза, и женщина встала закрыть балкон. Подошла к балкону, а там сидит зелёный человек. Женщина испугалась, побежала к мужу и всё ему рассказала. Пришли они вместе на балкон, а зелёного человека уже нет. В ту же ночь зелёного человека видели и многие другие.

Оказалось, одного человека ударила молния, но он не умер, а стал зелёным.

Красное пятно

Кошмарные ужасы читать повесть Успенского

В одном классе заболела учительница, и её заменила очень странная женщина. В один прекрасный день в классе появилась новая девочка, и учительница её сразу невзлюбила. Когда девочка пришла домой, она увидела на стене красное пятно. Это пятно двигалось. На другой стене висело ружьё. Девочка, испугавшись, схватила ружьё и выстрелила в пятно.

Наутро женщина пришла в школу с перевязанной рукой и сказала, что она упала. На следующий день повторилось то же самое: девочка выстрелила, а на следующий день учительница пришла с перевязанной ногой. Когда девочка вернулась домой, пятна на стене не было. Она села учить уроки и вдруг заметила, что к ней движется маленькая белая точка. Девочка выстрелила. Раздался крик, а на следующий день объявили, что новая учительница погибла. Оказалось, что это была не простая женщина.

Красные сапоги

Однажды девочка стала проситься у мамы отпустить её погулять. А был уже вечер. Мама долго не соглашалась: у неё было предчувствие, что что-то должно случиться. Но девочка всё-таки упросила её Мама сказала, чтобы она возвращалась не позднее десяти. На часах десять — девочки нет. Одиннадцать… Двенадцать… Дочери всё нет. Мать забеспокоилась. Собралась звонить в милицию. Вдруг — в первом часу ночи — звонок в дверь. Мать открыла дверь и видит: на пороге стоят красные сапоги, в которых дочь ушла. В них — руки, а в руках записка: «МАМА, Я ПРИШЛА».

Чёрное пианино

В одной семье девочка увлекалась музыкой. И на день рождения родители купили девочке чёрное пианино.

Собрались гости и попросили девочку сыграть. Когда девочка начала играть, она почувствовала страшную боль и недомогание. Но родители решили, что она отлынивает, и заставили её играть весь вечер.

Наутро девочка не смогла встать с постели. Она таяла прямо на глазах. Через несколько дней на пальцах у нее появились синие пятна. Родители решили разобрать пианино.

Сняли крышку, а там сидела страшная старуха, которая пила кровь у того, кто играл на этом пианино.

Зелёная пластинка

В одном городе жили мама и дочка Светлана. Однажды мама попросила дочку сходить в магазин за пластинками. При этом мама предупредила, чтобы она не брала зелёных пластинок. Пришла девочка в магазин, а там все пластинки раскупили, остались только зелёные. Света не послушалась маму и купила зелёную пластинку. Вернулась она домой и показала маме эту пластинку. Мама ругать её не стала, но сказала, чтобы она не включала пластинку, когда будет дома одна.

Утром мама ушла на работу, а девочку разобрало любопытство. Она не послушалась и включила зелёную пластинку. Сначала играла веселая музыка, потом заиграл похоронный марш, а затем девочка услышала голос: «Девочка, выключи пластинку, а то с мамой случится беда!» Но девочка не послушалась и не выключила. Вечером мама пришла с работы без рук. Она предупредила, чтобы девочка больше не включала пластинку. Но дочь не послушалась и на следующий день снова включила зелёную пластинку. Вечером мама вернулась с работы без ног. На третий день прикатилась одна голова, а после — никого. Девочка ждала-ждала и легла спать. В двенадцать ночи Света услышала звонки в дверь. Она встала и открыла… В квартиру въехал чёрный гроб с зелёной обивкой. В нём лежала мама девочки. Света испугалась и легла спать. Но из пластинки вылезли зелёные руки с длинными ногтями и удушили девочку.

Красные зубы

В одну школу поступил новенький. Когда всех школьников отпустили домой, он после уроков остался. Техничка говорит ему: «Иди домой, а то тут ходят красные зубы!» Мальчик говорит: «Я посмотрю школу и пойду». Он походил по школе, зашёл в один кабинет и уснул. Когда пробило двенадцать, в кабинете появились красные зубы. Они бросились на мальчика и съели его. Утром ребята пришли в класс и увидели человеческие кости. Вызвали милицию. У всех стали проверять зубы — ни у кого таких зубов нет. Решили проверить у директора. У него оказались красные зубы.

Оставить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *